Напевно кожна людина, навіть ніколи не мав дітей, бачив, як маленькі діти вередують. Нестямно волає малюк в тролейбусі, маленький упертюх, не бажаючи йти від жаданого кіоску, ревущее в три струмка істота невизначеної статі, яке буквально тягне по вулиці розгнівана або, навпаки, сама трохи не плачучи матуся, - все це тільки верхівка айсберга. Основним полем дитячих капризів є, звичайно ж, будинок, сім'я. Дуже часто батьки, безпорадно розводячи руками, визнаються: в яслах його хвалять, кажуть - тихий, спокійний, все робить, а вдома...

Що ж таке дитячі капризи? Звідки вони беруться і що означають?

Для початку трошки видозмінимо питання і поставимо його так: чому діти вередують? Послухаємо голоси, що виражають так звану народну мудрість:

• спав вдень погано, от і вередує;
• перегулял, давно вже треба б спати покласти;
• як що не по його, так він завжди починає;
• занадто багато людей, нових вражень, ось він і перезбудився;
• втомився він, звичайно, цілий день в дорозі;
• захворів, може... Лоб не гарячий?

Легко переконатися, що всі шукають і знаходять причину капризів дитини у зовнішніх по відношенню до нього обставин. Сам він тут ніби й ні при чому. Ні при чому виявляються, як це не дивно, навіть оточуючі дитини люди та їх відносини між собою. Сказане вище може ставитися до будь-якій дитині. А те, що одні діти вередують практично безперервно, а інші - майже не вередують взагалі, начебто до справи не відноситься. Так, якесь абсолютно безлика збіг обставин. Ну що ж, народна мудрість так само абстрактна, як і будь-яка мудрість взагалі. В цьому її перевага, в цьому і її недолік.

Але нас цікавлять конкретні причини. Крім того, всім відомі такі ситуації, коли дитина особливо примхливий у присутності якого-небудь одного, конкретного людини, і випадки, коли навіть дуже втомлений або хвора дитина проявляє абсолютно ангельську лагідність.

У чому ж тут заковика? І чим, власне, недобре народне тлумачення дитячих примх?

Відповідь дуже проста. Дитячі капризи - це послання дитини. Послання маленької особистості оточуючим її людям, світу.Не враховувати цього при спілкуванні з дитиною, значить ігнорувати значну частину його дійсних потреб. Як же читати ці послання?

Іноді їх текст прозорий і легко прочитується уважною матір'ю або бабусею (див. приклад, наведений вище: вередує, значить, спати хоче! Досить такого капризничающего дитини укласти, і все буде добре. Послання прочитано, потреба задоволена.) Але далеко не завжди все так просто. Згадайте Ларису.

Чому діти вередують?

1. Перший пункт підкаже нам все та ж народна мудрість.

Причиною дитячої вередливості може бути хронічне або тільки починається соматичне захворювання. Якщо дитина відчуває фізичний біль, якщо йому душно, спекотно, якщо його нудить або б'є озноб, він, може бути, і не зуміє сказати про це словами (особливо якщо мова йде про дитину до трьох років), але буде демонструвати випробовуваний їм дискомфорт у вигляді змін поведінки. Це буде поведінка протестний або непослідовне, емоційно суперечливе або загальмований.

Завжди, коли дитина почала вередувати несподівано або на рівному місці, в найближчі години слід уважно слідкувати за станом його здоров'я.

Якщо дитина хвора хронічно і часто відчуває фізичний дискомфорт, то щоб уникнути розвитку патологій характеру слід компенсувати це великим (у порівнянні із звичайною дитиною) кількістю вражень позитивного, розважального характеру. З такою дитиною треба більше розмовляти, грати, показувати і пояснювати йому доступні віком картинки, книги і фільми.

2. Дуже часто основною причиною дитячої вередливості бувають і різні види порушення виховання в сім'ї.

У цьому випадку послання дитини може бути прочитано так: «Зі мною треба поводитися по-іншому!».

Найбільш поширеними типами порушення виховання дошкільників є гиперпротективный (дозвільний) і гипопротективный (заборонний). Особливо згубним для дитячої врівноваженості є поєднання обох порушень (наприклад, батьки виховують в строгості, а бабуся - дозволяє абсолютно всі).

Гиперпротекция призводить до того, що дитина практично не знає слова «не можна». Будь заборона викликає у нього буйний і тривалий протест. Наполегливі спроби ввести такої дитини «в рамки» призводять до припадків, що нагадують істеричні (синіють губи, дихання стає переривчастим, руху втрачають скоординованість). Часто батьки лякаються таких грізних проявів і відмовляються від своїх спроб, чим ще більше ускладнюють ситуацію.

Гипопротекция у своїй крайній формі веде до виснаження адаптаційних резервів. Дитина, якій все забороняють, спочатку намагається дотримати всі заборони і догодити батькам, але незабаром починає відчувати, що «так жити не можна». І тоді з іншого боку, але ми приходимо до того ж протестному, примхливій поведінки, яке ще більше дратує батьків. Батьки забороняють дитині вередувати, він протестує проти заборони протесту - і це замкнене коло може крутитися роками.

Порушенням виховання може бути різна виховна орієнтація членів сім'ї, які доглядають за дитиною. Наприклад, гиперпротективная мама і гипопротективный тато.

3. Іноді капризи дитини є симптомом внутрішньородинної дисгармонії.

В цьому випадку при аналізі ситуації ні гіпо - ні гиперпротекции виявити не вдається, дитини начебто виховують правильно, іноді навіть «по науці», але стосунки всередині сім'ї напружені до крайності. Наприклад, свекруха не ладнає з молодою невісткою і всіляко прагне довести і показати її «нікчемність». Або молодий батько після народження дитини не проти погуляти, а дружина не спить ночами, потихеньку плаче і перевіряє кишені його куртки в пошуках доказів подружньої невірності. Тут капризи - послання дитини, переводяться однозначно: «Я не хочу, щоб значущі для мене люди сварилися між собою!»

В цьому немає ніякого вродженого миролюбності або, тим більше, альтруїзму з боку дитини. Просто та душевна енергія, яка по праву мала належати йому, витрачається дорослими на з'ясування відносин між собою або, навпаки, на збереження «хорошої міни при поганій грі». І дитина цим, природно, незадоволений. І також природно демонструє це невдоволення оточуючим. Саме такі діти часто і на перший погляд незрозуміло перестають вередувати, коли свекруха їде на дачу («Так вона ж до нього майже і не підходила!») або коли батько вирушає в тривале відрядження («Він же любить тата, я знаю, він завжди по ньому нудьгує!»). Насправді діти в цьому випадку реагують не на саме відсутність члена сім'ї (іноді щиро коханого), а на припинення явних або прихованих військових дій.

4. Іноді за капризи приймають щось інше.

Наприклад, цілком закономірне дослідження реакцій батьків, який дитина робить зазвичай на третьому році життя: «не Можна сюди ходити? А я піду... І що вона зробить? Кричить... А я знову піду. І що тоді буде? Ага, тягне. А я вирвуся і знову піду... Ой-їй-їй! Здається, вистачить...»

І так багато разів на дню, по самих різних приводів. Жахливо втомлює. Але це не примхи. Це - дослідження. І якщо ви будете досить тверді і послідовні, то досить швидко (у різних дітей йде на це від кількох місяців до двох років) дитина освоїться з усім різноманіттям ваших реакцій, і буде достатньо чітко уявляти, що можна, а що не можна дозволити собі у спілкуванні з мамою, з татом, з бабусею...

Класичної, багаторазово описаної в літературі підміною є ігнорування батьками вимог дитини з надання особистісної самостійності. Класичне «Я сам!» Не вміє чисто є, але тягнеться до ложки. Намагається сам зав'язати шнурки, потім всією сім'єю півгодини распутываем. Наполегливо одягає штани задом наперед і так поривається йти в садок. При спробі виправити ситуацію - злиться, кричить. Це теж не примхи. В цих випадках має сенс спочатку похвалити дитину за прагнення до самостійності і відзначити його очевидні досягнення, а потім повідомити, що для завершення ситуації і для додання їй більшої гармонійності необхідно зробити ще те-то і те-то. Як правило, діти в цьому віці вимагають саме визнання їх спроб, бо про якусь реальної автономії говорити ще рано, і вони насправді прекрасно це розуміють.

Що робити батькам, коли дитина вередує

Постарайтеся не відноситься до примх дитини як до чергової спроби помучити вас. Уявіть собі інопланетянина, який погано володіє земним мовою і намагається донести щось до вашої свідомості. Пам'ятайте, що становище дитини ускладнюється ще й тим, що у нього, на відміну від інопланетянина, немає «рідної мови», яким він володів би абсолютно вільно. См. →

Вередлива дитина. Приклад роботи психолога

Зрозуміло, що в сім'ї Лариси і Галі капризи виникали від невміння матері виразно донести до дочки свою виховну позицію.

Рухлива, кмітлива дівчинка вже щосили вивчає навколишній світ (і особистість матері в тому числі), а Галя все ще сприймає її як своє фізичне продовження. При цьому як би мається на увазі, що для Лариси «само собою зрозуміло» все те, що очевидно для Галі. См.→